Подавался иск в суд о признании части договора залога недействительным, но суд вышел за рамки рассмотрения дела и установил в мотивировочной части решения, что кредитный договор был выполнен банком. На данный момент в другом суде оспаривается выполнение кредитного договора и установление указанных фактов играет против выигрыша дела. Очень прошу помочь обосновать для апелляции необоснованность и незаконность установления фактов относительно кредитного договора. И что лучше просить aпелляционный суд, изменить решение убрав все что касается кредитного договора или отменить решение с постановление нового, без всего что касается кредитного договора ? Заранее спасибо за помощь!



Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Банк, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору застави
В С Т А Н О В И В :
В липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання недійсним п. 2.7. договору застави, укладеного XXX. Вимоги обґрунтовує тим, що ст. 26 Закону України " Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ", містить вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяженням, однак, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено. А тому, на його думку, п.2.7. договору застави від XXXX року повинен бути визнаний недійсним, відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України, так як містить положення, що суперечить чинному законодавству України.
В судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову зазначив, що при укладенні договору застави було дотримано усіх вимог чинного законодавства України; підстави для визнання вищезазначеного договору застави недійсним відсутні.
Суд, заслухав пояснення представника відповідача, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Провіряючи обставини по справі судом встановлено, що XXX року між позивачем ( ОСОБА_1 ) та відповідачем - банк, було укладено кредитний договір №XXX, відповідно до п.1.1. цього договору, відповідач надав позивачу кредит в сумі XXXX доларів США для придбання автомобіля " XXXX";
XXXX року між позивачем ( ОСОБА_1 ) та відповідачем (банк), було укладено договір застави, відповідно до якого банк прийняв в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за договором предмет застави транспортний засіб, автомобіль " XXXX ". Позивач же у свою чергу зобов'язався повертати отриманий кредиту ( дата остаточного повернення кредиту XXXX року ) та проценти щомісячно, згідно графіку здійснення платежів з повернення кредиту, який є невід'ємним додатком № 1 до кредитного договору. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі XXX % річних.
Відповідачем у повному обсязі були виконані зобов'язання за кредитним договором.
Як вбачається із п.п. 3.3.3. та 3.3.4. договору застави, у разі невиконання " заставодавцем " ( ОСОБА_1 ) умов кредитного договору або цього договору застави, звернути стягнення на заставлений легковий автомобіль і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включають дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором ( суму кредиту, відсотки за користування ним, пеню та інші платежі та санкції, передбачені вказаним кредитним договором ), а також витрат, пов'язаних з утриманням заставного майна і здійсненням забезпеченої заставою вимоги; обирати порядок звернення стягнення на заставлене майно, згідно з Законом України " Про заставу " та Законом України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ".
Посилання позивача на те, що відсутні правові підстави щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису, як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 2.7. договору застави не ґрунтуються на законі.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом ( відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України ).
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України " Про заставу " ( в редакції, яка діяла на момент укладення договору застави ), звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства ( підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій ( часток, паїв ) якого є у державній власності ) здійснюється за рішенням суду ( дана норма є спеціальною нормою відносно ст.24 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " ).
Частино 1 ст.24 Законом України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " ( в редакції, яка діяла на момент укладення договору застави ), звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Даний спосіб не є вичерпним; дана норма закону також передбачає інший позасудовий порядок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст.628 ЦК України ).
В судовому засіданні достовірно встановлено, що кредитний договір та договір застави були укладені за взаємною згодою сторін та за їх домовленістю з усіх істотних умов, про що свідчать їх ( сторін ) підписи. В момент підписання договорів сторони ( позивач та відповідач ) не відступили від положень актів цивільного законодавства.
Крім того, позивач просить визнати п.2.7. договору застави недійсним у повному обсязі, так як він суперечить ст.ст. 24, 26 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ". Однак, даним пунктом передбачені і інші умови звернення стягнення на предмет застави, як то, реалізація предмету застави через третіх осіб за власним розсудом через комісійні магазини, біржі, тощо.
Діючою нормою ч.1 ст. 24 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Таким чином, станом на сьогоднішній день усунуто колізію щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження між Законом України " Про заставу " та Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ".
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 60 ЦПК України ).
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України.
Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З урахуванням обставин справи, суд вважає, що зміст вищезазначеного договору застави не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч.1 ст.215 ЦК України, не підлягає визнанню незаконним.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із вищезазначеного договору застави, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо забезпечення виконання з боку ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, а саме: порядку реалізації заставленого майна.
Отже, позивачем не доведено та не надано доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді, які б стали підставою для визнання правочину недійсним.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору застави відмовити.

Здравствуйте.

А были ли Ответчиком в суде представлены доказательства того, что ?

На основании чего суд сделал такие выводы? Какие документы предоставлял Ответчик в суд на подтверждение выполнения своих обязательств?

Само по себе указание судом в мотивировочной части решения того, что Банком условия кредитного договора были выполнены в полном объеме, не будет являться нарушением процессуальных норм. Это будет нарушением и основанием для отмены решения только в том случае, если это нарушение повлекло за собой неправильное разрешение дела (ст. 309 ГПК).

Кроме того, я, например, считаю, что если в заседании Ответчиком были представлены соответствующие доказательства того, что кредитный договор им выполнен в полном объеме, то суд обоснованно указал об этом в решении, поскольку для вынесения законного и обоснованного решения по договору залога (производное обязательство) суду необходимо понимать положение дел по основному обязательству (кредитному договору).

Но если доказательств выполнения кредитного договора в суде предоставлено не было или это были ненадлежащие доказательства, тогда есть все основания для отмены решения полностью или в той части, которая касается выполнения Банком условий кредитного договора.

Вы же можете просить как первое (отмену решения полностью), так и второе (изменение решения в части). Апелляционный суд в любом случае будет принимать решение на основании Ваших требований, но с учетом норм Гражданского процессуального кодекса (т.е. фактически по своему усмотрению в зависимости от обстоятельств дела).

Спасибо большое! Уверен, что надлежащих доказательств выполнения кд со стороны банка в суде предоставлено не было, на это и буду опираться в апелляционной жалобе с просьбой изменить решение.
В другом суде где оспаривается выполнение кд, помимо меня участвует так же поручитель, который не участвовал в суде где было установлено исполнение договора банком. Как Вы считаете, может ли он воспользоваться ч. 4 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», согласно которого: «За змістом частини третьої статті 14, частини третьої статті 61, частини другої статті 223 ЦПК України особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів»? что впринципе без отмены указанного решения приведет к нужному результату, а именно возможности продолжать доказывать невыполнение банком кд...

Здравствуйте.

Можете, конечно. Вы ведь сами процитировали Постановление Пленума ВСУ.